20 лютого в Україні щорічно відзначають День Героїв Небесної Сотні. У період 18-20 лютого 2014 року в центрі столиці загинуло більше сотні активістів, понад 1 000 дістали поранення. Серед тих, хто ціною власного життя захищав ідеали демократії, відстоював права та свободи людини, були жителі Київщини.
Євромайдан увійшов в історію України як символ і взірець жертовності, патріотизму та героїзму. Він укотре підтвердив те, що у найкритичніші та найважливіші періоди нашої історії знайдуться герої, ладні пожертвувати власним життям заради майбутнього України як незалежної демократичної держави.
Саме на 20 лютого припадає пік розстрілів Героїв Небесної Сотні у центрі Києва. Цього дня у середмісті столиці загинуло та отримало смертельні поранення близько 50 осіб, повідомляє Український інститут національної пам’яті.
Раніше «Погляд» повідомляв, що увечері 20 лютого у Києві запалають Промені Гідності.
Загиблі Герої Київщини
Швець Віктор, 56 років, з села Гатне Києво-Святошинського району Київської області.
Kолишній міліціонер, був уже на пенсії. 18 лютого пішов на Майдан, як сам казав, захищати молодь. О 23:00 подзвонив сім’ї і сказав, що з ним усе добре. Близько першої години ночі з 18 на 19 лютого отримав три вогнепальні поранення в черевну порожнину на Майдані. Швидка забрала до лікарні, але він помер по дорозі. Без батька залишилась дитина.
Ігор Пехенько, 43 роки, мешкав у Вишгороді Київської області. Закінчив музичну школу.
Служив на Уралі у внутрішніх військах. Рано втратив батька. Мати Ігоря — заслужений працівник освіти, працює в дошкільному закладі. Ігор захоплювався книгами, спортом, археологією, часто їздив з інститутом археології НАН України в експедиції. Працював в театрі, зоопарку, цирку в Києві. З 2000 pоку мешкав у Вишгороді разом з батьками. 30 листопада був на Майдані, тоді його сильно побив «Беркут», після чого тривалий час лікувався. 17 лютого Ігор знову знаходився в епіцентрі подій. 18 лютого останій раз спілкувався з матір’ю по телефону, після 18 лютого телефон відключив. Стріляли в Ігоря тричі. Тіло Ігоря опізнали друзі в моргу на Оранжерейній. Матері про загибель сина повідомили телефоном 22 лютого.
Володимир Чаплинський народився в Обухові 13 січня 1970 року.
Був на Майдані від самого початку, інколи днями не вертався додому. За словами дружини Володимира, 18 лютого вона дзвонила щодві години. Запитувала, коли він повернеться, на що Володимир відповідав, що на Майдані мало людей і він залишався, кажучи «якщо не я, то хто?». Дружина Володимира залишилась сама з двома дітьми: молодшій доньці 5 років, а старший син вчиться в технікумі. Світлана їздила на Майдан, через те, що прокуратура «не може знайти свідків» загибелі її чоловіка. Дружина шукала побратимів загиблого чоловіка, вона збирала їх телефони щоб надати прокуратурі.
Прощання із загиблим відбулося 22 лютого о 12:30 біля Будинку культури на вул. Піщаній в Обухові. Згодом на честь Героя з Обухова у місті перейменували вулицю, а також створили алею Героїв Небесної Сотні із пам’ятником на честь подвигу Володимира.
Олександр Царьок народився 2 січня 1959, смт Калинівка, що на Васильківщині.
Закінчив місцеву школу, потім — Білоцерківський будівельний технікум. Мешкав у місті Васильків Київської області. Деякий час працював у Васильківській друкарні, після звільнення зайнявся ландшафтним дизайном, озелененням ділянок, створенням декоративних басейнів та водоспадів. Дуже любив квіти. Його хобі — садівництво, постійно вдома садив саджанці, прищеплював дерева, обрізав, доглядав. Також займався бджільництвом.
З перших днів і до загибелі перебував на Майдані. Належав до захисників першої сотні. Олександр йшов у першій шерензі активістів, відтісняючи беркутівців від барикад. Загинув біля Жовтневого палацу. Зламані ноги, рука, ребра, три кульових поранення — два в живіт і одне в груди. Без батька залишилося 5 дітей. Тіло ідентифіковане в готелі «Україна».
Андрій Саєнко житель Фастова. Був підприємцем, громадським активістом, активістом Євромайдану. Герой України народився 26 жовтня 1962 у Смілі, Черкаської області.
Був активним громадським діячем, учасником «Помаранчевої революції» 2004 року, а також податкового Майдану 2010 р. Залишились два сини, дружина, матір.
Андрій був бійцем Сьомої Сотні Самооборони Майдану, а також у Самообороні м. Фастова. Загинув 20 лютого 2014 року від кульового поранення. Разом з групою інших протестувальників прикривав відхід основної частини майданівців під час першого наступу на позиції «Беркуту» того дня. Отримав смертельне поранання у 9:08 на пішохідному переході біля готелю «Україна».
Похорон відбувся на 22-го лютого, похований на Інтернаціональному кладовищі у Фастові. На будинку, де він жив, встановлено меморіальну дошку. Також, у місті Фастові його ім’ям названо вулицю та провулок.
Раніше «Погляд» повідомляв, що 7 років тому 18 лютого сотні людей було поранено і загинуло 22 протестувальника. Серед них – 5 жителів Києва та Київщини.
Також ми розповідали про фотовиставку, що розповідає про матерів загиблих героїв. Дванадцять портретів матерів загиблих військовослужбовців у дизайнерському національному вбранні різних регіонів України були представлені на виставці «Сильні духом. Мами».
Використані джерела Радіо Свобода, Вікіпедія.
Щоб бути першими у курсі найсвіжіших новин Київщини, України та світу – переходьте і підписуйтесь на наш Telegram-канал «Погляд Київщина – Інформаційна Агенція». Читайте нас у Facebook «Погляд Київщина» і дивіться на YouTube.