13 серпня 2015 року перестало битися серце Михайла Максимова – викладача вишу, луганського барда, автора пісні, що пролунала в телесеріалі «Свати». Його прах покоїться в Ірпені.
Педагог та митець жив у Луганську, працював старшим викладачем кафедри філософії права, історії та культурології Луганського державного університету внутрішніх справ імені Е. Дідоренка.
На створення пісень Максимова надихала й участь в археологічних розкопках, що проводилися у древньому еллінському місті Ольвія (Миколаївська область).
Він разом зі своїми однодумцями та студентами здійснив майже 20 походів до цього давнього мегаполіса, оповитого таємницями віків.
Саме там і народилося багато пісень, глибоко просякнутих філософією буденного існування людини, аналізом її чеснот та сумління крізь призму історичних подій, що набувають ореолу вічності.
Але митець не прагнув особливої уваги до себе й популярності. Йому вистачало кола знайомих, які слухали його пісні. Він надихався середовищем, в якому жив і для якого творив.
Буремні події на Сході України змінили звичний перебіг життя багатьох наших співвітчизників. Так і Максимову судилося не лише перебратися до наших країв, а й знайти тут останній притулок.
Напередодні роковин смерті могилу барда відвідали його студентські друзі – депутат Ірпінської міської ради ірпінець Василь Пікулик і колишній луганець Олександр Мезеря.
До них приєднався відомий письменник та журналіст, житель Ірпеня Валентин Собчук, який потоваришував із Максимовим під час участі у розкопках.
«Я його знав ще зі студентських років, коли навчався на історичному факультеті Луганського педуніверситету. Він уже тоді запам’ятався своїм неповторним голосом і піснями.
Наш легендарний істфак породив цілу плеяду талановитих й успішних людей. Це і луганський КВК, вихідець якого — батько режисера «95 кварталу» Володимир Яковлєв, екс-міністр соціальної політики Василь Надрага, професор Сергій Харченко й багато інших.
Упродовж кількох десятирічь випускники істфаку разом зустрічалися на розкопках Ольвії. Відсвяткували й 40-ву річницю наших експедицій до цієї пам’ятки історії», – згадує Пікулик.
«Майже два десятки поїздок було й на рахунку Максимова, який у незабутні вечори, овіяні магією степових вітрів і духом давньої еллінської Ольвії, біля багаття виконував свої пісні, і звичайно ж одну з улюблених серед слухачів – «Занавесочки».
До речі, її він написав для своєї матері. Хоча вона не почула її з телеекранів, коли вийшли в ефір «Свати», але текст пісні син поклав у мамину домовину», – додає Собчук.
Підступна хвороба забрала митця на 64 році життя. Символічно, що поховали його 15 серпня – у День археолога, адже він через усе своє життя проніс любов до історії країни. А місце поховання – Ірпінь – «Парнаса царство».
«Михайлу Федоровичу вдавалося під час археологічних походів повертати нас у щасливу й безтурботну юність своїми піснями, в яких є своєрідні ключі від щастя. Адже не даремно Ольвія у перекладі з грецької означає Щаслива», – переконані друзі поета.
Його пісні живі й донині. Прихильники таланту митця проводять бардівські фестивалі ім. Максимова, продовжуючи спадковість поколінь.
Фото з архіву В. Собчука, uk.wikipedia.org