У радянському фільмі з яскравим Київським колоритом «Літа молодії», для якого була написана пісня, звучить і марш «Гей, нумо, хлопці, до зброї…».
Гімном Матері назвали «Пісню про рушник» – відомий музичний твір Платора Майбороди на вірші Андрія Малишка, який починається словами «Рідна мати моя…».
Ця пісня вперше позвучала у кінофільмі «Літа молодії» – для цієї ліричної комедії вона й була написана.
Maksym Oleynikov, розповівши на Фейсбук-сторінці «Киевске истории» про пісню, яка вперше прозвучала у зворушливому фільму з Київським колоритомва 60-річної давнини, розказав і про ідеологічні перипетії, які відбувалися навколо цього твору.
Зокрема, У 1958р. до Андрія Малишка звернувся режисер-постановник Літа молодії» Олексій Мішурін, щоб замовити пісню для свого фільму. Фільм «Літа молодії» ( російський варіант – «Годы молодые») вийшов на екрани у травні 1959 року.
Його сюжет такий. Головний герой Сергій, хлопець з Донеччини, їде до Києва вступати до театрального інституту. Квитка немає, і хлопець їде «зайцем» на даху поїзда. Коли поїзд рушає, Сергій дістає вишитий мамою рушник і співає пісню. Саметам уперше й прозвучала «Пісня про рушник», яку за кадром співав популярний виконавець Олександр Таранець. Ця пісня у фільмі звічить іще двічі: на вступному екзамені, і завдяки їй Сергію вдається вступити до інституту, й у курені під дощем.
«У «щорсівському» павільоні кіностудії ім.О.Довженка записали фонограму. Зйомки завершилися вчасно, режисер почав монтаж картини. Раптом «Пісню про рушник» передав «Голос Америки». Платона Майбороду кілька разів викликали у КДБ: намагались з’ясувати, хто і як передав фонограму «за бугор». Винуватця так і не знайшли. На студії засумнівалися, чи залишати у фільмі пісню, яку транслювали «ворожі голоси». Врешті вирішили: якщо стрічка вийде без неї, це тільки підтвердить існування в СРСР цензури», зазначає Maksym Oleynikov.
Також він звертає увагу, що «Літа молодії», хоч у картині спілкуються російською, належать до радянських фільмів з яскраво вираженою українською естетикою. Про це свідчить низка деталей – безліч видів Києва зразка 1958 року, україномовні афіші, назви автобусних маршрутів, танці в гуртках самодіяльності, те, що головний герой Сергій ходить Києвом у вишиванці. У ті роки справді була мода на вишиванки, особливо із короткими рукавами.
«Цілковито несподівано у одному з епізодів звучить марш «Гей, нумо, хлопці, до зброї…». Це теж трохи вражає, бо ще років за шість до того за такий саундтрек автори фільму, поза сумнівом, мали отримати звинувачення в «українському буржуазному націоналізмі». Але картину знімали вже після смерті Сталіна, за часів хрущовської відлиги. У фільмі «Літа молодії» з підкресленням «українськості» дещо, мабуть, і перестаралися. Вийшло помітно нарочито. Але, напевно, таким на той момент було соціальне замовлення… Поза сумнівом, знімаючи фільм про пригоди молодих людей, режисер і його колеги менш за все думали, що водночас створюють справжній історичний документ… А «Пісня про рушник» стала просто світовим шлягером і камертоном свідомості не одного покоління радянських людей, що народились у селі, а жили та помирали у великому місті. Насправді, це пісня не лише про маму та материнську любов. Це пісня із складним філософсько-політологічним підгрунтям. Це пісня про головний тренд усього XX століття – про урбанізацію, зникнення традиційного суспільства та традиційної системи цінностей. Це пісня про підсвідомість нової людини – у душах радянських громадян, що більшу частину життя змушені жити в п’ятиповерховій «хрущобі» чи у дев’ятиповерховій «панельці» десь у спальнім районі далекого уральського чи сибірського індустріального моно-міста, чи у донбасівському робочому селищі, більше схожому на зону, може зберігатись абсолютно інший світ, в якому є і рідне село з Наддніпрянщини, і дитинство, й розлука, і вірна любов…», ділиться своїми роздумами Maksym Oleynikov.
Автор розповіді повідомив також і про ситуацію, завдяки якій з’явилися саме ті відомі кожному з нас слова пісні – «Рідна мати моя…». Про це він дізнався зі спогадів мами Платона Майбороди Одарки Єлісеївни: «Ми з Малишком Андрюшею жили тоді ще в одній квартирі. Заходжу до них, а вони про щось буркотять, стиха лаються між собою. Я й кажу: «Що ви там пишете й пишете про одне й те саме… Ви б краще написали, скільки ночей я недоспала, скільки тебе, Платошо, і твого брата Жору проводжала в дорогу, скільки своїх очей виплакала вам услід»… Вони зиркнули один на одного, потім глянули на мене і відразу ж стали — мов їх підмінили. Й не зронивши ні слова, зачинилися. І вже не виходили — ні опівдні, ні ввечері… Я ж переживаю… Під ранок прочиняю двері, а там диму — хоч сокиру вішай. Платоша за роялем, бачу, сидять мої хлопці — голі по пояс, але щасливі, мов діти. Коло них порожніх пляшок — ну, ціла батарея… А загледіли мене — взяли за руки і почали навперебій, чуть не злякали: «Мамо, мамо, послухайте! Це про вас». Платошка відкашлявся й почав першим: «Рідна мати моя, ти ночей недоспала… І в дорогу далеку ти мене на зорі проводжала…». Затим, як умів, співав Андрюша. Далі вдвох, я ж слухала й слухала… А потім ми обнялися втрьох — і вже не стримували сліз…».
Також автор звертає увагу на цікаву деталь – спочатку «Літа молодії», як і фільм «За двома зайцями», знімали українською мовою. Для прокату ж потім озвучували російською. Але, зауважує Maksym Oleynikov, оригінальну звукову доріжку «За двома зайцями», знайшли у фільмофонді у 2013р. Щодо фільму «Літа молодії», як стверджує Вікіпедія, «оригінальне україномовне озвучення фільму вважається втраченим». Втім, можливо, ще не всі фонозакутки дослідили.
Фото з Фейсбук-сторінки “Киевские истории”