31 липня 1947 року американці літератор Джон Стейнбек та фотокореспондент Роберт Капа відбули літаком до СРСР. Завдяки цій подорожі з’явилась серія репортажних світлин повсякдення Києва часів повоєнної відбудови.
Письменник Джон Стенбек, автор соціально-психологічного роману «Грона гніву» (1939), відзначеного Пулітцерівською премією, хотів десь далеко від Кремля переступити поріг оселі радянської людини.
Як зазначає “Радіо Свобода“, американці мали в планах:
на власні очі пересвідчитись, чи й справді в СРСР живуть у бараках та як учорашні «Розі-клепальниці» (американський стандарт трудівниць тилу) пережили війну, чи ходять їхні діти до школи, як відпочивають дорослі після роботи, про що сперечаються інтелігенти за горнятком кави і як, врешті, кохають, що їдять на вечерю, чим цікавляться і про що мріють…
Тож недарма прихопив із собою військового фотокора Роберта Капу, об’єктив якого не дав би збрехати. Варто перегорнути сторінки, щоб пересвідчитись у цьому. Фотографії, збагачені репортажною експресією та гумором «Steinbeck-style», і справді є промовистими. Щиро дивуєшся киянкам, які серед руїн на вулицях Києва виглядають мало не кінозірками – доглянуті, гарно вдягнені і, як відзначає спостережливий Стейнбек, «серед них багато красунь…»
У 47-му переліт з Москви до Києва на отриманому по ленд-лізу старому американському транспортному літаку займав чимало часу. Стейнбек і Капа встигли проспатися і ще добряче понудьгувати споглядаючи рівнинні пейзажі України.
Спогади про кількаденну поїзку до Києва в 1947 році Джон Стенбек описав у своєму “Російському щоденнику“, яку проілюстрував репортажними фотографіями Роберта Капи:
“Опівдні ми приземлилися в Києві. Митник дуже поверхово оглянув наш багаж, але коробку з плівками схопив. Він був явно попереджений. Митник розрізав мотузки, – Капа весь час дивився на нього, як вівця перед закланням. Потім митник посміхнувся, потиснув нам руки, вийшов, двері зачинилися, і запрацювали мотори. Коли Капа розкривав коробку, у нього тряслися руки. Начебто все плівки були на місці. Він посміхнувся, відкинувся назад і заснув перш, ніж літак піднявся в повітря … »
“Напевно, колись місто було дуже гарним. …/ А зараз Київ майже весь в руїнах /…/ Тут німці показали, на що вони здатні / … / Одна з маленьких перемог справедливості полягає в тому, що німецькі військовополонені допомагають розчищати ці руїни”.
Приймали іноземців у Києві за першим розрядом. Після рясного сніданку – кіно про Закарпатську Україну. Джон Стенбек записав:
“У готелі “ІНТУРИСТ” українські господарі влаштували нам чудовий обід. На обід подали стиглі помідори і огірки, дрібну солону рибку, чорну ікру і горілку. Ми їли смажену дніпровську рибу і прекрасно приготовлені біфштекси з українською зеленню. Ми пили грузинське вино, а українські ковбаси були прекрасні …”
… Хоча Київ зруйнований дуже сильно, а Москва – ні, кияни все ж не здаються не настільки смертельно втомленими, як москвичі. Вони не сутуляться при ходьбі, плечі розправлені, на вулицях часто лунає сміх. Може, це типово для цих місць, адже українці відрізняються від росіян – це слов’яни окремої гілки …
Заступик міністра закордонних справ СРСР (колишній прокурор на розстрільних показових процесах) Андрій Вишинський затвердив план поїздок американців по Союзу, зокрема й призначив відповідального з нагляду за ними в Україні.
Секретно. В 2-х экземплярах. (1-й – в адрес, 2-й – в дело) 5 августа 47-го года. И.о. ЗАВ ОТДЕЛОМ ПЕЧАТИ МИД СССР
товарищу ВАСИЛЕНКО
В связи с Вашим запросом по телефону сообщаю:
1. Работу с Стейнбеком и Капа начал ВОКС ( при участии Союза Советских Писателей). В их первой поездке на Украину Стейнбека и Капа сопровождает Зав. Американским отделом ВОКС И.Д.Хмарский.
2. Контроль за фотосъемками возложен на сопровождающего Стейнбека и Капа работника ВОКС ( в этой поездке на тов. Хмарского).[…]
Заместитель председателя правления ВОКС А.Караганов
Капа, – як згадував згодом Стейнбек, – “крав книги до останнього дня перебування в СРСР. Крім того, він цупив жінок і цигарки, але це прощається легше.”
Між Стейнбеком і Капою під час поїздки складалися втеплі стосунки. Капа, за словами Стейнбека, був невротиком, який нескінченно турбувався про фотоплівку:
«У нього весь час так: то світла не вистачає, то світла занадто багато. Проявили погано, надруковано огидно, фотоапарат зламався. Він весь час хвилюється. А вже коли йде дощ, то це особиста образа, завдана йому богом. Він ходив туди-сюди по номеру, поки мені не захотілося його вбити, і врешті-решт пішов стригтися; йому зробили справжню українську зачіску “під макітру” ».
Стейнбек залишав Україну з відчуттям закоханості, про що писав у своєму щоденнику:
… Люди, з якими ми тут зустрілися, були дуже гостинні, добрі і великодушні, і дуже нам сподобалися. Це були дуже розумні, дуже енергійні, веселі люди з почуттям гумору. На місці руїн вони із завзятістю зводили нові будинки, нові заводи, будували нову техніку і нове життя. І невпинно повторювали: – Приїздіть до за кілька років, і ви побачите, чого ми досягнемо”.
Стейнбеку і Капі дуже сподобалися українські приказки, але найулюбленішою стала приказка «Найкраща птиця – це ковбаса» .
Київський хлібзавод
“Від ринку ми попрямували на завод, що постачає житнім хлібом все місто. Перед входом, супроводжуючи надів на нас білі халати. Частина заводу лежить в руїнах і відновлюється. Супроводжуючий сказав, що завод працював під час облоги, і печі продовжували працювати навіть коли бомби рвалися навколо.
Фотограф Роберт Капа, Іспанія 1937.
Роберт Капа загине з фотоапаратом у руках, наступивши на міну на війні в Індокитаї (1954).
Фото: International Center of Photography Magnum Photos
Довідка:
Роберт Капа (Андре Ерно Фрідман) – класик фоторепортажу, один із засновників воєнної репортажної фотографії, співзасновник інформаційної агенції “Магнум”, а з 1951 року – перший президент цієї організації. ‘Magnum Photos’ – перше агентствоа для фотографів-фрілансерів з усього світу.
З 1955 року пресклуб США щорічно відзначає фотожурналістів «Золотою медаллю Роберта Капи» за найкращі фоторепортажі, створені з ризиком для життя.
Перша камера Роберта Капи, подарована йому власником угорського інформаційного агенства «Дефот» в 1932 році, і комплект особистих листів фотомайстра, були продані на відомому фотоаукціоні WestLicht в листопаді 2012 року за 78 000 євро.
