У святі, яке ми відзначаємо сьогодні, 13 грудня, дивовижно поєдналися християнське свято Андрія Первозваного і прадавня обрядовість, головна загадка якої досі не розгадана
Святого Андрія Первозваного шанують у християнському світі, також, за даними ресурсу Андріївська церква, Україна – одна з країн, небесним покровителем є Андрій Первозваний. Андрій Первозванний вважається основоположником християнської Церкви в Україні. За легендами, він, проповідуючи християнство, дійшов до Києва і передбачив його заснування і розвиток. Тож цього дня віряни йдуть до церкви і просять покровительства у апостола.
Свято Андрія Первозваного, яке відзначає сьогодні православний світ, у народі мало іншу назву – Калита, і супроводжувалося прадавніми обрядами, розвагами, ворожіннями й веселими вечорницями, на які молодь збиралася в ніч 12 на 13 грудня, грунтованими ще на язичеських традиціях.
Нині саме ця обрядовість має характер пізнавальної, це щось схоже на театральні постановки, які зазвичай вдаштовують у музеях, школах, будинках культури, аби підтримувати давні традиції. А вони досить багаті, і розмаїті, і не до кінця вивчені.
Ворожіння. Дівчата «на Андрія» ворожили, аби дізнатися про своє заміжжя. Способів ворожння було немало. Одна з них, про яку розказували старші люди, і яка давно не практикується, полягає ось у чому. Дівчата йшли на ставок і засовували руку в ополонку. І намагалися щось витягнути. Приміром, витягла дерев»яну тріску – майбутній чоловік буде теслею. Витягнула шматок ятеря – буде рибалкою. Якщо ж зовсім нічого не витягнула… тоді доводиться думати, чи вийде заміж. Також кидають через хату чобіт або валянок – у який бік «носком» ляже – у такий бік і заміж дівчині йти. У наших містах це теж непросто – спробуй, перекинь взуття через багатоповерхівку… Ще можна поставити біля ліжка склянку з водою, а на неї покласти хрест-навхрест дві дерев’яні палички: вночі суджений присниться. Вочевидь, у весільне “міжсезоння” — від Пилипівського посту, до Водохреща, у період зимових свят молодь могла знайти собі пару.
Цікаво, що в одних регіонах дівочі ворожіння проводились під час Андріївських вечорниць, де збирались хлопці й дівчата, в інших – дівчата старались ворожити таємно від парубоцькийх очей.
Вечорниці. Їх чекали й парубки й дівчата, адже тут можна було й поспілкуватись, і повеселитись, а може, й пару собі вибрати. До речі, це було суто молодіжне свято, і в ньому не дозволялося брати участь ні дорослим, ні дітям. Зате для молоді це було цікаве дійство зі своїми персонажами – паном Калитинським, паном Коцюбинським (або Коцюбовським), також інколи згадується пані Рогачинська.
«Зібравшись трохи зарання, дівчата випікали калиту й балабушки для ворожінь, готували пісні страви до спільної вечері – адже тривав Пилипівський піст. Ворожили увечері і вночі. Перегодом приходили хлопці, викуповували у дівчат калиту і обирали зпоміж себе “пана Калитинського”. Калиту чіпляли на пояскрайку або червону стрічку, яку перекидали через сволок або прив’язували до палиці, і Калитинський за власним бажанням міг підсмикнути її вгору чи трохи опустити. Хлопці по черзі сідали верхи на коцюбу і “їхали” до калити; кожен таким чином ставав “паном Коцюбовським”. Калитинський і дівчата усілякими способами намагалися Коцюбовського розсмішити, але сміятися йому було не можна: за посмішку обличчя одразу вимазували сажею. Якщо ж це випробування витримане, Коцюбовському давалося три спроби вкусити коржа. Справедлива мірка висоти калити – на два пальці над головою Коцюбовського: вкусити важко,але можливо.
Коли вже всі хлопці перебували “коцюбовськими”, калиту розламували по шматочку на всіх присутніх і спільно частувалися нею та приготованими стравами. Далі дівчата продовжували ворожити, а хлопці гуляли по селу – і свято тривало довго», розповідає ресурс dk.kyivcity.
Символіка. Досі немає достеменної відповіді на запитання –що саме символізував обряд кусання калити. Є лише різні версії.
“За описом етнографів Калита – круглий корж, що символізує сонце прикрашений медом-маком-горіхами-калиною. Калиту пекли дівчата толокою. Це було справжнє обрядодійство – кожна приносила жменю борошна, воду і щось для оздоблення. Тісто місили по черзі – від найстаршої до наймолодшої дівчини. Будь-яка колективна праця – це єдність громади, роду, народу, а результат цієї праці-справжній оберіг. Наша калита має трипільські мотиви. Вона має форму сварги що рухається «посолонь» (за сонцем, за годинниковою стрілкою), 12 промінців що символізують 12 місяців річного циклу. Рівносторонній хрест – символ гармонії земного і небесного. 4 завитки-безконечники – що символізують неперервність буття. Калита оздоблюється маком, горіхами, змащується медом – все це символізує достаток. Щоб зрозуміти суть обряду Калити спробуймо уявити, як мислили люди тисячі років тому. Літо закінчилося, дні стали дуже короткі, постійно темно, холодно. Їжа ще є, але ж треба якось до весни дожити. А що, як весни не буде? А якщо сонце згасне назавжди, а з ним і життя? Щоб цього не сталося треба сонце повернути! А хто це може зробити окрім молоді, яка як колись так і тепер є рушієм прогресу? Щоби бажання здійснилося і сонце повернулося, треба зібратися разом, проговорити, програти, проспівати, протанцювати своє бажання, допомогти сонцю розгорітися з новою силою. А ще, треба здійснити символічну мандрівку до сонця, яке в цей період знаходиться дуже близько до землі, й повернути його”, висловлює своє баченння Козацька Лицарська Школа.
«Свого часу Олександр Потебня вказував, що кругла форма калити, яку печуть незадовго до дня зимового сонцестояння, має давній зв’язок із культом сонця. Микола Сумцов писав про спорідненість українського обрядового хліба з французьким pain de calende та албанським колєндра, який пікся під Різдво й роздавався колядникам. Саме тому назву калити, як і коляди, виводять від календи – давньоримського святкування, яким завершувався старий рік і починався новий. Як вважає більшість дослідників, калита була солярним символом і, можливо, жертвопринесенням язичницькому божеству сонця. Проте таке пояснення лишається неповним, якщо оминути увагою одну важливу деталь. А саме – еротичну спрямованість землеробських обрядів, у яких повсякчас використовується магія подібного (коли дії людського тіла повинні активізувати сили землі). До того ж у цьому дійстві брала участь неодружена молодь. Тож калита не лише символізувала жіноче тіло, але, як зазначає Елеонора Нарвселіус (Гаврилюк), була об’єктом ворожіння на заміжжя (у тих регіонах, де стрибали тільки дівчата). Як ви вже, напевно, помітили, в обряді кусання калити була ще одна особливість. Пану Коцюбинському не можна сміятися. Така заборона супроводжувала ритуали, пов’язані з переходом чи наближенням до світу померлих, які, як вважається в традиційній культурі, позбавлені можливості сміятися. Через це не дозволялося сміятися під час замовлянь і ворожіння, адже в цей час іде спілкування з тим світом», викладає свою розвідку opinionua.
То ж, можливо, головну загадку давнього обряду кусання калити ще належить розкрити. І. можливо, етнографам ще належить пошукати старожилів, які пам’ятають ті нюанси обряду, які не зафіксовані документально, а тим часом можуть навіть стати ключем до розгадки обряду. А для цього – варто підтримувати традиції, вивчати їх, і, можливо, з часом не гіпотетично, а точно комусь відкриється таємниця, якій уже не одне тисячоліття.
Фото з відкритих інтернет-ресурсів